Індикаторна лампа — що це таке?

Індикаторна лампа є певним цифровим індикатором, електровакуумним приладом, який візуально відтворює інформацію, представлену у вигляді знаків/цифр, які світяться в зображенні.

Застосування індикаторних ламп

• Обчислювальні пристрої;
• Цифрові вимірювальні прилади;
• Пульти управління.

Найбільш поширеною є газорозрядна цифрова індикаторна лампа, що має кілька катодів, виконана у вигляді одного зі знаків (цифр), і анод як сітки. Усередині самої лампи знаходиться неон під тиском, часто для того, щоб підвищити стабільність, поліпшити параметри, в лампи можуть додавати ртутні пари. Візуальна індикація знаків досягається шляхом розряду, що тліє в катодному шарі. Розряд виникає між анодом і катодом під напругою, якого повинно бути достатньо, щоб запалити розряд. Електрострум для анода підбирають так, щоб катодна поверхня повністю була охоплена світінням.

Керують роботою індикаторних ламп (перемикають катоди) за допомогою певного комутаційного пристрою: перемикачі, реле електромеханічні, електронні комутатори. Нерідко для поліпшення роботи до них додатково підключають підсилювальні пристрої.

Класифікація ламп за наступними показниками:

• Електричні параметри (напруга, запалювання, проміжок роботи);
• Розміри цифр;
• Характер розташування знаків;
• Розмір знаків;
• Габарити;
• Форма балонів.

Існують лампи індикаторні, які називають багатозарядними — у них один балон містить кілька таких індикаторів, щоб зменшити габарити лампи.

Індикаторні лампи високо надійні, довговічні. Їх експлуатаційний термін може досягати десяти років., Вони споживають мало електроенергії, але досить яскраві, що дає можливість бачити знаки та цифри здалеку, лампи високо стійкі до різних впливів — температурним, механічним.

До недоліків можна віднести те, що їх не можна використовувати на низьковольтних пристроях, також вони не зовсім сумісні з транзисторами й інтегральними мікросхемами.

Такі лампи можна назвати практично вічними, так на радянських індикаторних лампах вказувався термін роботи до п’яти тисяч годин, але в реальності вони служили до двадцяти років. Такий тривалий період можна пояснити дуже просто — в Радянському Союзі всю продукцію намагалися робити, що називається «на століття», для економії матеріалів, з яких проводилися товари. Тоді не було системи, спрямованої на спеціальне «старіння» речей і приладів.